Поезію Вано Крюґера, на відміну від багатьох його ровесників, вже сьогодні можна означити як неординарне явище. У його книжці постають багатющі семантично-понятійні ряди й синтагми. І це захоплююче й цілком природно. У попередніх книжках Вано Крюґер куди різкіше за Жадана оголював ще багатьом нам близький совдеп і соцарт. У цій книжці він пірнув до коралів і мушлі справжньої поезії, не спіткнувшись о рифи.
— Петро Мідянка