2016 року книга Олеся Ульяненка «Яйця динозавра» (Люта справа, 2016) посіла перше місце у Всеукраїнському рейтингу «Книжка року» в номінації «Красне письменство» / сучасна українська проза.

Олесь Ульяненко — визнаний майстер оповідання. Саме у цьому жанрі найбільш вдало розкривається його своєрідна творча манера. У книзі «Яйця динозавра» зібрана коротка проза письменника, створена ним протягом останніх тридцяти років його яскравої, незатишної та шкідливої для здоров’я біографії. Ця проза – така, як самe життя, вона страшна, складна, іноді малопристойна, а іноді гомерично смішна.

Дмитро Десятерик, «День»:

«Ульяненко в мистецькому полі вважався enfant terrible — його проза являла собою вибухову суміш жорстокості, еротизму й порушення табу. За текстами у «Яйцях динозавра» це помітно, так само, як усі чесноти й усі суперечності, притаманні авторові. Явний мізогін (сюжети рясніють зневажливими пасажами про жінок), з одного боку, а з другого — прориваються в нього сторінки про кохання, написані з пронизливою ніжністю. Є твори, зроблені похапцем, є — філігранні за виконанням. Рясність еротичних сцен може викликати хибні асоціації з такими майстрами тілесного письма, як Чарльз Буковскі чи Генрі Міллер. Та це лише на поверхні. Насправді Ульяненка поміж Еросом і Танатосом набагато більше заворожує другий. Мало який текст у збірці обходиться без сцен насильства або смерті; від цих соковитих оповідань так і віє таким собі чорним холодком. І все ж таки Ульяненко святкує життя, хай на межі розпачу й розпаду.  Герої тут — люди з перехнябленими долями, ізгої (так називається повість у книжці). Вони не просто бранці конкретних обставин, а взагалі не ладнають зі світом як таким. Щось їм муляє. Чи вони муляють світові. Інколи це для них закінчується добре, як у тих-таки «Ізгоях», та частіше — навпаки.

Це — література, звісно, соціальна за матеріалом, але в найкращих своїх формальних проявах — доречно та яскраво поетична. І, що важливо, — принципово урбаністична. Хрущоби й «брежнєвки», міліцейські дільниці й стихійні ринки, підземні переходи й станції метра, вулиці й ліхтарі — Ульяненко легко й точно прописує міське середовище і населяє його відповідними типами, сучасними нам.

Він був гранично далекий від звичного для України романтичного амплуа митця-пророка. Однак тепер, як ніколи, є очевидним, що саме такого, як Олесь, нашій літературі, переобтяженій патріархальністю, різного роду комплексами, тематичними й жанровими обмеженнями, гостро бракувало.

І головне: зараз, після всього, що сталося, розумієш, наскільки ця проза актуальна. Час нарешті наздогнав Ульяненка.»

Михайло Слабошпицький:

«Ульяненко пише про інтимні стосунки поміж  чоловіком і жінкою, про сцени в ліжку. Пише так докладно, як, наприклад, Зігфрід Єлінек чи канадська письменниця Маргарет Етвуд. Пише про те, як статеві стосунки чоловіка й жінки відлунюються в їхній психіці. Про те, чим відрізняється психічна конституція чоловіка й жінки. Але жінкам-письменницям за їхні твори дають престижні премії, аж до Нобелівської включно, а Ульяненка якась комісія з моралі забороняє, чи то пак — не рекомендує читацькому загалові України.»

Павло Загребельний:

«Прощаючись з усіма імперіями світу, ми завжди прощатимемося з Римом, і помагатимуть нам такі вільні уми, як Олесь Ульяненко.»

Марко Роберт Стех, Канада:

«Як на мене, у своїй суті, Ульяненко — письменник-мораліст мало не середньовічного, точніше, барокового складу душі… Як обридливі лиця людей на картинах фламандських майстрів, які замість того, щоб «реалістично» відображати зовнішній вигляд, заглядають у глибину грішних душ, так і ніби перебільшено жорстокі, дегенеровані персонажі Ульяненкових творів мають служити для читача пересторогою перед наслідками душевного звиродніння. Автор бачить і описує людину й суспільство України із метафізичної, апокаліптичної перспективи, виявляючи те рідко видиме, що ховається за фасадом доброзвичайності. Як Босх і Бройгель, Ульяненко бачить і описує своїх персонажів не лише немічними в реальному житті, а й проклятими у вічності.»

Костянтин Родик:

«Вважаю Олеся Ульяненка одним з найталановитіших та найоригінальніших письменників середнього покоління. Його ім’я давно і заслужено фігурує в усіх літературознавчих підручниках та енциклопедіях. Окремі його твори включено до навчальних програм середньої та середньо-спеціальної школи, без огляду його творчості не обходиться жоден курс сучасної української літературі у вищій школі.»

Ліна Костенко:

«Ульяненко став класиком.»